Факти:
Зміни в соціально-економічному житті. Розвиток міст. Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні. Відновлення церковної православної ієрархії 1620 р. Розвиток культури та освіти. Морські походи козаків. Участь українського козацтва в Хотинській війні. Козацькі повстання 1620-х- 1630-х pp.
Дати:
1621 р. — Хотинська війна;
1637—1638 pp. — повстання під проводом Павла Павлюка, Якова Острянина, Дмитра Гуні;
1632 р. утворення Києво-Могилянського колегіуму.
Персоналії: Петро Конаш.евич-Сагайдачний, Петро Могила, Іпатій Потій, Йов БЬ-рецький. .
Поняття та терміни: «покозачення».
Ви повинні вміти:
• розпізнавати на картосхемі українські землі у складу різних держав; воєводства Речі Посполитої на українських землях;
• характеризувати соціально-економічне та політичне становище в українських землях, становище православної та греко-католицької церков;
визначати наслідки «доби героїчних походів козацтва» перших десятиліть 17 ст., козацьких повстань 20-30-рр.
ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ.
За обмеженої королівської влади цілковитими господарями країни були великі землевласники — магнати. Користуючись привілейованим становищем, вони захоплювали не лите земельні угіддя, а й міста та містечка дрібної шляхти. У першій половині 17 ст. магнатські володіння зростали надзвичайно швидко. Так, у другій.чверті 17 ст. лише Яремі Виш- , ненецькому належало. 40 тис. селянських дворів, міста Лубни, Гїиряїин, Хорол, Полтава, Золотоноша, Лохвиця тотцо. Величезні магнатські латифундії ґрунтувалися на фільварково-панщинній системі господарювання... З поширенням фільварків землевласники були зацікавлені в праці селян у панському маєтку з «тяглом» та обмеженні права їх переходу, до іншого землевласника. Кількість непохожих селян з року в'рік збільшувалася,, тому на середину 17 ст. вільних селян стало набагато менше.
У другій чверті 17 ст. панщина нерідко перевищувала встановлені законом норми, ЇЇ визначали особисто магнати. У Руському, Волзькому, Волинському' воєводствах, північних і західних районах Подільського примусова робота на землевласника становила 3- 6 днів на тиждень.
РОЗВИТОК МІСТ.
Кількість міст, невпинно зростала, і'в середині 17 ст. існувало приблизно 1100міст і містечок. Активність українських князів та панів, які закладали нові поселення та розбудовували їх, сприяла появі протягом останньої чверті 16 — першої половини 17 ст. у Київському воєводстві близько 200 міст та містечок, у Брацяавському — близько' 100.
Ця будівнича діяльність має економічне пояснення, адже містечко приносило власникам у 5-Ю разів більший прибуток, ніж село, з якого воно виникло. Містечка були переважно невеликими за кількістю населення (половина з таких поселень на Київщині налічувала до 100 дворів). Щоправда, впродовж 30-40-х років 17 ст. деякі містечка Київщини виросли до міст: Біла Церква мала вже понад 1000 дворів, Лубни — 882, Васильків та Фастів — до 500. Зростала кількість населення міст. У першій половині 17 ст. на колишніх напівпорожніх прикордонних'землях' Київщини та Брацлавіцини мешкало близько міль-■ йона людей. Багато міст мали магдебурзьке право, що сприяло пожвавленню ремісництва й торгівлі. Втім, потрібен був час, щоб ці види господарювання N розвивалися в нових містечках, де. більшість населен- . ня займалася землеробством. Від селян мешканці нових міст відрізнялися тіл'ьки тим, що не відробля-’ ли панщини, а лите сплачували грошовий податок — чинш — та різні побори на користь міста і брали участь в обороні замків.
ВПЛИВ БЕРЕСТЕЙСЬКОЇ УНІЇ НА РОЗВИТОК ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ.
Берестейська унія погіршила становище православної церкви, проте вірною їй залишалася-більшість тогочасного українського населення. Розгорнулася боротьба за відновлення прав православної церкви, до якої прилучилися представники всіх верств українського суспільства, а очолили її братства.
Широких повноважень братствам надавало право ставропігії, що його деякі з них отримували від східних патріархів. Ставропігійними, крім львівсько- . ю Успенського, з 1620p., -були луцьке Хрестбздвижен-:ьке та київське Богоявлепське братства. Право ставропігії мало надзвичайне значення для збереження православної церкви. Адже після Берестейської унії майже всі православні єпископи стали уніатами. Вірними православ’ю залишилися тільки два єпископи: львівський Гедеон Балабан та перемишльський Михайло Копистенський. Після їхньої смерті єдиним православним єпископом був Єремія Тисаровський, який спромігся обійняти Львівську кафедру, запевнивши короля, що- він — уніат. Після смерті Єремії польський уряд міг, скориставшись відсутністю єпископів, ог (?лосити православну церкву неіснуючою. Перетворення братств- на потужну силу, здатну боротися за православну віру, відбувалося поступово. На початку 17 ст. братства— впливові церковні організації. Вони мали, приміром, — право через своїх священиків відлучати парафіян від церкви, пильнувати дотримання священиками церковних приписів тощо.
ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ.
У 1615 р. у Києві було засноване Богоявленсьцсе братство, а вступ до нього Петра КоНашевича-Сагайдачного з усім Військом Запорізьким засвідчив, що козацтво . брало православну віру під захист та опіку. Саме за його сприяння 1620р. було поновлено вищу право- , славну церковну ієрархію. Для цього було запрошено єрусалимського патріарха Феофана,коли той.ло^ вертався з Московії. Сагайдачний з козаками перестрів його біля московського кордону. Патріарх висвятив нового київського митрополита - Йова Борецького та кількох єпископів.
Уніатські єпископи всупереч запевненням польської влади не отримали тих прав, що їх мало католицьке духівництво. Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалася й майновими суперечками: всі церкви й монастирі грецького обряду як уніати, так і православні вважали своїми. Іпатій Потій, якого називали «батьком унії», по смерті Михайла Рогози став митрополитом. Був талановитим проповідником, письмепником-полемістом, адміністратором, однак в боротьбі за унію діяв здебільшого силою. Митрополит Йосиф-Вельямін Рутський доклав багато зусиль для розбудови уніатської церкви. На відміну від свого попередника — ІІотія, Рутський особливо дбав про підвищення рівня освіти духівництва,, наполегливо шукав способів порозумітися з православними, вбачаючи у злагоді основну умову піднесення обох церков. Водночас він діяльно сприяв впорядкуванню та оновленню церковного життя, закладав нові монастирі, впроваджував поміж ченців сувору дисципліну, дбав про заснування уніатської семінарії, хоча для її відкриття забракло коштів. Здійснив реформу уніатського чернецтва, яке його зусиллями було об’єднане в один орден — Василіанський. Подібно єзуїтів, василіани займалися просвітницькою та місіонерською діяльністю.
ПЕТРО МОГИЛА.
У 1632 р. щойно обраний польський король Владислав IV підписав «Пункти заспокоєння руського народу», за якими українцям та білорусам .поверталися втрачені після Берестейської унії права: за православними визнавалося право мати свого' митрополита та єпископів; визначалися умови розв’язання суперечок між православними та греко-католиками щодо церков і земель тощо. У 1632 р. митрополичу кафедру посів Петро Могила. За час свого перебування на. митрополичому престолі здійснив важливі заходи з упорядкування поновлення церковного життя. Так, для підвищення культурно-освітнього рівня православних священиків 1632р. створив Києво-Братську колегію (згодом — Києво-Могилянська академія).
КНИГОВИДАННЯ
У першій половині 17 ст. найбільшим центром книговидання в Україні стала друкарня Києво-Печерської лаври. Заснував її 1615р. архімандрит лаври Єлисей Плетенецький. Лаврська друкарня видала першу книжку 1616р. «Часослов», протягом другої половини 17 ст. у ній було видруковано 120 найменувань книг — насамперед богословська та богослужбова література, а також букварі, словники, календарі, праці з історії,тощо.
Найвизначнішою мовознавчою працею була «Граматика» Мелетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. в м. Ев’ї (біля Вільна). Протягом двох століть вона була основним підручником граматики церковнослов’янської мови у школах України, Білорусі, Московії, Болгарії та Сербії. Не поступався популярністю й словник українського вченого ІІамви Беринди «Лексикон славенороський», що вперше був надрукований 1627 р. У словнику, що складався з двох частин, було зібрано майже 7 тисяч слів. У першій частині церковнослов’янські слова перекладено' книжного українською мовою, а в другій — витлумачено власні назви та імена людей.
ДРАМАТУРГІЯ.
У 16 — першій половині 17 ст. почала формуватись українська драмат}фгія, про що свідчать, згадки про перші вистави, датовані кіпцем 16 ст. На початку 17 ст. набула поширення так звана шкільна драма. У братських школах, Острозькій та Києво-Могилянській академіях викладали не'лише правила складання віршів, а й закони декламації. Учні писали вірші, промови, а потім виголошували їх. Виконавці один за одним виходили на сцену й декламували текст, об’єднаний спільною темою. Згодом твори для декламацій прибрали форму діалогів. . ШкільНа драма тривала досить довго, тому глядачам давали перепочинок і час для роздумів. Так виникли інтермедії, що ставилися в антрактах між діями драматичного спектаклю.
У першій половині 17 ст. розвинувся український мандрівний ляльковий театр — вертеп. Вертепне дійство розігрувалось у спеціальній, на зріст людини, хатці (скриньці), у якій була двоярусна, ніби двоповерхова, сцена.
МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРА.
Перша-половила 17 ст. — це час великих змін для українського містобудування. Старі міста, розбудовуючися, набували Нових архітектурних рис. Невпізнанно змінилися, зокрема, Львів, Дрогобич, Кам’янець, Острог. Виникали й нові міста. З-поміж них. — Жовква, Броди, Станіслав (нинішній Івано-Франківськ), що закладались як фортеці-резиденції магнатів. Не втрачає значення і будівництво оборонних споруд. Оборонну архітектуру першої половини 17 ст. репрезентують бастіонні укріплення. Якщо раніше вежі розташовували безпосередньо на стінах, то тепер їх виносили вперед. Невисокі, п’ятикутні в плані вежі-бастіони, висунуті назовні за межі стій, давали, змогу вести вогонь уздовж захисних мурів. Саме такі укріплення мала Жовква, заснована наприкінці 16 ст., та Броди, що виникли в 30-х роках 17 ст. Бастіоіша система вилинула -навіть на будівництво палаців. Поєднання рис нової оборонної архітектури з палацовою найяскравіше спостерігається в замках Збаража (Тернопільщина) та ІІідгірців (Львівщина). Помітні зміни сталися в церковному будівництві. Йдеться передусім про ширше використання каменю. Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами з всжами-бастіонами. Таким, зокрема, є Троїцький монастир у с. Межирічі (Рівненська обл.).
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО.
Справжньою перлиною українського мистецтва є іконостас П’ятницької церкви, створений львівськими митцями в першій половині 17 ст. До шедеврів українського мистецтва належить іконостас Успенської церкви у Львові. Ікони для нього малювали видатні львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович. Від першої полоізигш 17 ст. збереглися оригінальні зразки київської школи релігійного малярства. Найвизначнішою її пам’яткою є ікона Святого Миколая з київської церкви св. Миколая Набережного. Активно розвивався портретний живопис. Щоправда, до нашого часу збереглися лише поодинокі оригінальні- зразки. Про особливості живопису тієї'доби свідчить портрет руського воєводи Яна Даниловича з Жовківського замку. Рідкісною пам’яткою є портрет Криштофа Збаразького, на якому князя зображено на повний зріст. Інші світські жанри розвивалися неактивно й відомі лише з поодиноких фактів та пам’яток. Так, свідченням розвитку історичного малярства є символічна' композиція «Рокош під Сандомиром», про батальне малярство свідчить «Китва під Клушино» з костьолу в Жовкві. Розвиток гравюри пов’язаний з виникненням осередку друкарства в Києві. «Анфологіоп» 1619 р. став першою багатоіліострованою українською книгою — 29 ілюстрацій з 26 дощок. З-поміж тогочасних українських гравюр окремі присвячено світським сюжетам. Перші такі гравюри було вміщено як ілюстрації до «Віршів на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Копашевіі-ча-Сагайдачного...». Збереглися свідчення про одного з тогочасних граверів — Іллю. Найкращі його роботи — гравюри до «Требника» Петра Могили та до «Києво-Печерського патерика» 1661 р.
ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ.
Діяльність Петра Конагаевич-Сагайдачного припадає на т.зв. Добу героїчних походів. Так називають період вдалих морських походів козаків на володіння султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства — протягом перших двох десятиліть 17 ст. Найвідомішим є похід 1616 р. на Кафу — найбільший невільничий ринок у Криму. Тоді було визволено кілька тисяч бранців. Початок гетьманування Сагайдачного випав на 1605—1610 pp. На гетьманство йоі’о обирали кілька разів. Завдяки дипломатичним заходам Сагайдачного поважали при королівському дворі — адже вперше поляки мали справу з авторитетним козацьким ватажком,, з яким можна було вести переговори і який умів тримати в покорі козацьку стихію. Підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Московської держави, на початку літа 1618 р. повів 2-0-тисячне козацьке військо на Москву. Внаслідок походу 1 грудня 1618 р. в с.Деуліиі підписано мирну угоду між Московською державою та Річчю Посполитою. За угодою перемир’я між двома державами укладалося на 14,5 років; Польща отримала Смоленщину й Чернігово-Сіверську землю.
УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА В ХОТИНСЬКІЙ ВІЙНІ.
Під Хотинською фортецею.в червні 1621р. (нині в Чернівецькій області) зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. Польське командування з нетерпінням, чекало на козацькі загони. Незабаром з Варшави прибув Сагайдачний. Його було обрано гетьманом. ІТятитиж-неві бої, вирішальну роль у яких відігравала козацька піхота, закінчилися для турецько-татарських сил поразкою. 29 вересня 1621 р. між Річчю Посполитою й Туреччиною було укладено мирний договір. Завдяки Хотинській війні Польща відвернула загро- , зу втрати чималих територій. Перша гучна перемога над турецькою армією, здобута в суходільних боях, спростувала думку про непереможність Османської імперії і спричинила спалах визвольної боротьби підкорених турками народів. Після Хотинської війни Туреччина на тривалий час відмовилася від наміру завоювати всю Європу. —
ПОВСТАННЯ 20-30 pp. 17 ст. Незадоволення українців становищем, у якому вони перебували, призвело до повсюдного покозачення. Мешканці міст, містечок і сіл. відмовлялися визнавати владу старост, обирали своїх отаманів, запроваджували свій суд на кшталт запорозького. «Все до останнього покозачи-лося, тут як хлоп, то й козак», — нарікали польські можновладці. Як засвідчують описи державних маєтків за 1616 і 1620 pp., козаки становили абсолютну більшість людності Білоцерківського, Богуславського, Канівського, Корсунського, Переяславського староств.
Протягом 20- 30 pp. 17 ст. відбулася низка повстань.
1625 р. — Польсько-козацький збройний конфлікт. Куруківська угода поляків із козаками.
1630 р. — Козацьке повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила).
1635 р. — Зруйнування фортеці Кодак запорож- . цями на чолі з Іваном Сулимою.
1637—1638 pp. — Козацьке повстання під проводом Павла ГІавлюка, Якова Острянина, Дмитра Гуці.
1 березня 1638 р. у Варшаві розпочав роботу сейм, який ухвалив постанову під назвою «Ординація Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої». Ішлося про потребу застосування проти повстанців військової сили. «На вічні часи» козаків позбавляли права обирати старшин. Заборонялося також- козацьке судочинство. Реєстрове військо було обмежене до 6 тис. козаків. Без дозволу урядового комісара під загрозою смерті ніхто не мав Права йти на Запорожжя. Козакам не дозволялося поселятися в містах, крім прикордонних — Черкас, Чигирина й Корсуня. Два полки реєстровців, заступаючи один одного, мали постійно -стояти на Запорожжі. —