Одним із перших богів слов’янської міфології вважається Род. За міфами, він зачинатель усього живого, адже був богом природи, урожаю, керував дощем і блискавицею. Про могутність цього божества свідчить значна кількість споріднених слів на позначення найважливіших понять: «народитися», «природа», «народ», «родовід».
Не менш важливим у пантеоні язичників був Дажбог — бог сонця, світла, добра. Перун символізував бога блискавки й грому, військової дружини. Він — сама нестримність, мужність і непереможність. Оскільки Перун був богом-громовиком, то приносив людям життєдайний дощ, сприяв урожайності.
Цікавою й символічною постаттю є Ярило, який символізував весняне сонце, любов і пристрасть. Він — заступник трударів, хліборобів-сіячів.
Окрім богів-чоловіків, популярні були й жінки, яким поклонялися наші предки. Глибоку символіку для язичників мала Берегиня, котра захищала людей від усякого зла. Вона оберігала оселю, малих дітей, добробут сім’ї. Її зазвичай зображали із застережливо піднятими руками. Саме така її поза трансформувалася в малюнок тризуба. Найпоетичнішим у пантеоні язичників був образ Лади — богині любові, краси й гармонії життя. «Лад», «ладнати», «ладний» — ці слова зобов’язані своєму життю саме цій богині.
162 слива За О. Потапенком
