Історія Веймарської республіки (1919—1933) є одним з найважливіших і найбільш суперечливих моментів у німецькій та європейській історії XX ст. За 14 років існування першої німецької демократії чітко виявилися саме ті проблеми, що згодом вплинули на весь хід сучасної європейської історії: демократія і фашизм, демократія і масове суспільство, усталеність демократичних інститутів, модернізація і нерівномірність розвитку суспільних або економічних структур тощо. Взагалі, Вей- марська Німеччина являла собою складний конгломерат політичних, економічних та культурних відносин. Саме тому вивчення її походження, розвитку, краху і досі являє великий науковий та практичний інтерес.
Трагічна доля першої німецької демократії й прорив до легальної влади лідерів НСДАП постійно були в центрі уваги різноманітних наукових та політичних дискусій у XX ст. Сьогодні, на початку XXI ст., історіографія щодо Веймарської республіки в Німеччині налічує тисячі найменувань монографій та статей різними європейськими мовами.
Вже можна говорити про формування певних національних шкіл, або традицій, що склалися в ході вивчення цього феномена німецької історії XX ст. в історіографії Європи та США. Безумовно, всі вони відрізняються національними та науковими особливостями, але вже нині в загальному потоці історичної літератури, яка присвячена подіям 1919 — 1933 pp. у Німеччині, можна виділити провідні історіографічні напрями: ліберальний, консервативний, соціал-реформіст- ський і марксистський. Саме останній до початку 90-х pp. домінував у вітчизняній історіографії. У розвиток цієї тематики в межах марксистської історіографії суттєвий внесок зробили вчені СРСР та НДР, причому радянська історична наука відігравала провідну роль у розробленні методологічних підходів. На межі 80—90-х pp. XX ст. настала доба кризи теоретико- методологічних принципів радянської історичної науки.
Новітня історіографія країн СНД зробила новий крок уперед завдяки запровадження нових підходів та методів (інколи запозичених у політології, соціології тощо), що дало їй змогу істотно розширити коло і джерел, і проблематики, що вивчається.
Актуальність дослідження Веймарської республіки в Німеччині в історіографії СНД зумовлена також тим, що у 90-х pp. XX ст. у засобах масової інформації, у політологічній та історичній літературі неодноразово здійснювалися спроби порівняння ситуації в окремих сучасних країнах пострадянського простору й останнього періоду існування веймарської демократії (1929— 1933) — тобто за часів «великої депресії». Досить вживаними стали терміни типу «Веймарська Росія» або «Вей- марська Україна». Саме тому наукові розвідки з історії Веймарської республіки до певної міри вже не є суто історіографічними дослідженнями, а в контексті політичних та соціально-економічних реалій у СНД перетворились на елемент суспільної свідомості.
Кардинальні суспільно- політичні зміни, що відбулися в результаті краху СРСР і розбудови національної державності в межах СНД, істотно вплинули на подальший розвиток вітчизняної германістики, яка в 90-ті pp. XX ст. зробила значний крок у подоланні минулих стереотипів.
У цей період певного прогресу досягли у вивченні Німеччини часів існування Веймарської республіки російські учені. На чолі цього процесу були авторитетні дослідники ще радянської доби, такі як І.Я.Біск, Я.С.Драбкін, Л.І.Гінцберг, М.Е.Єрін, Ю.В.Галакгіонов та ін. З іншого боку, саме в цей час в історичну науку Росії прийшло нове покоління істо- риків-германістів: О.В.Плужников, С.М.Горшков, С.М.Іванов, П.В.Макаренко, АО.Цели- щев, О.Ю.Пленков, ОАКривоношв, І.Н.ПІибакова, С.М.Тка- чов, М.В.Філітюва та інші.
І.Я.Біск першим поставив питання про відповідність радянської історіографії, присвяченої Веймарській республіці, принципу історизму [1, с. 179—181]. На думку. І.Я.Біска, політичний та соціально-економічний розвиток Веймарської республіки описувався в радянській історіографії вельми фальсифіковано, а сама республіка розглядалася лише як колиска німецького варіанта фашизму. Найбільш цікаві та істотні результати в сучасній російській історіографії Веймарської республіки були досягнуті у сфері вивчення політичних партій. Так, у працях Л.Г.Гінцбер- га, Я.С.Драбкіна, В.А.Арте- мова, С.М.Іванова, Л.Г.Бабі- ченко, А.Ю.Ватліна була радикально переосмислена роль КПН та Комінтерну в історії Веймарської Німеччини.
Нині поширена точка зору на КПН як на ліворадикальну партію, що власним політичним екстремізмом підривала нетривкі підвалини веймарської демократії.
Радикально змінилась оцінка ролі соціал-демократії Німеччини в 1919—1933 pp. У працях С.В.Кретініна, ІД.Чиг- ріна, Є.В.Кардашової, О.В.Плуж- никова, А.О.Целіщева чітко простежується новий погляд на СДПН, згідно з яким соціал- демократи зробили визначний внесок у зародження оргструктур веймарської демократії, були, мабуть, її єдиними послідовними захисниками.
Історія Веймарської республіки (1919—1933) є одним з найважливіших і найбільш суперечливих моментів у німецькій та європейській історії XX ст.
За 14 років існування першої німецької демократії чітко виявилися саме ті проблеми, що згодом вплинули на весь хід сучасної європейської історії
Продовжили власні історіографічні дослідження націонал-соціалізму Л.Н.Корнєва, Ю.В.Галактіонов, О.І.Бо- розняк. М.Є.Єрін та С.М.Ткачов здійснили комплексні дослідження історії буржуазних партій доби Веймарської Німеччини. Саме М.Є.Єрін одним із перших у пострадянській історіографії звернув увагу на суперечність у самих підвалинах веймарської демократії, у низці праць дослідив кризові явища в пар- тійно-політичному механізмі Веймарської республіки [5]. Продовжив дослідження феномена німецького лібералізму С.М.Ткачов. На його думку, політика запровадження основ ліберальної демократії в Німеччині після Першої світової війни врешті-решт провалилась. Передумови цього він бачить у нежиттєздатності ідеї ліберальної демократії в суспільній свідомості німців, в суперечностях усередині німецького варіанта лібералізму, у відсутності серед лібералів Веймарської республіки харизматичного лідера.
Сучасна російська історіографія партійно-політич- ного життя часів веймарської Німеччини є провідним напрямком у дослідженні німецької історії 20—початку 30-х pp. XX ст. Саме в 90-ті pp. XX ст., з крахом ідеологічних табу з’явилася можливість дослідження «білих плям» та лакун, заборонених тем, яких було предостатньо в політичній культурі Веймарської республіки. Можливо, саме тому основні інтереси сучасних істориків-гер- маністів зосереджені на дослідженні проблем партійно- політичного життя веймарської доби.
Значно скромніші здобутки української історіографії Веймарської республіки порівняно з надбаннями російської історіографії за період, що розглядається. Різноманітні напрямки діяльності націонал-соціалістів у добу існування Веймарської республіки досліджують автор цієї статті та Г.І.Чернявський (Харків). Окремі аспекти краху веймарської демократії розглядали С.С.Троян (Рівне) та В.В.Косенко (Харків). Взаємовплив соціал-демократів і членів «вільних» профспілок у роки Веймарської республіки вивчав Ф.Й.Зендельбек (Харків). Зовнішньоекономічні контакти Веймарської Німеччини з країнами Центральної та Південно-Східної Європи розвідував В.П.Газін (Кам’я- нець-Подільський). Утворення і підвалини Веймарської конституції, діяльність Фрид- ріха Берта тощо досліджує О.В.Харченко (Бердянськ). Своєрідним центром досліджень доби Веймарської республіки є фаховий збірник Дніпропетровського національного університету «Питання німецької історії», де практично в кожному випуску присутні матеріали з історії Німеччини цієї доби. ***
Наприкінці 80-х pp. XX ст. внаслідок кризи методології історичного матеріалізму відбувся певний відхід фахівців-істориків від колишніх стереотипів щодо Веймарської республіки і з’явилися нові напрями в її дослідженні.
Характерними рисами пострадянської історіографії СНД відносно Веймарської Німеччини стали: відмова від ідеологічної та політичної обмеженості марксистської історичної науки; більш об’єктивне оцінювання історичних подій 1919—1933 pp. у Німеччині; розширення джерел і проблематики досліджень.
У 90-ті pp. XX ст. історичні наукові розвідки концентруються навколо вивчення буржуазних політичних партій, історії веймарського парламентаризму та державності, діяльності провідних політичних діячів доби Веймарської Німеччини, історії повсякденності веймарської епохи.
Найбільш вагомі результати на теренах пострадянської історіографії щодо Веймарської республіки були досягнуті в дослідженні проблеми «фашизм — великий капітал», історії окремих політичних партій, зовнішньополітичних пріоритетів тощо. Сьогодні вже можна констатувати утворення певних регіональних центрів з дослідження вищезгаданої проблематики — професора І.Я.Біска в Іваново; професора А.Б.Цфасмана в Челябінську; професора В.ААртемова — у Воронежі; професора А.С.Зав’ялова в Дніпропетровську тощо.
Водночас, деякі аспекти історії Веймарської республіки і досі продовжують залишатися поза увагою дослідників: соціальна політика, політична та соціальна структура німецького суспільства, ставлення широких прошарків суспільства до веймарської демократії взагалі, історія проникнення нацистів до парламентських установ веймарської держави, історія німецької культури 20—початку 30-х pp. XX ст., окремі аспекти політичної історії тощо.