План
Вступ
Розділ І. СІЛЬСЬКА ОКРУГА ОЛЬВІЇ
Розділ ІІ. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Розділ ІІІ.
РОЗДІЛ ІV. ВИГОТОВЛЕННЯ ТА ОБРОБЛЯННЯ МЕТАЛІВ
Вступ
Щодо дати заснування Ольвії як поселення існують різні точки зору. Найбільш рання ґрунтується на повідомленні Є все вія, за яким заснування Ольвії сягає 645-644 pp. до Н.Х. За найбільш пізньою версією, ця подія припадає на другу половину VI ст. до Н.Х. Датування, які наближаються до початку VI ст., базуються на знахідках кераміки цього часу, а ті, що віддаляються до середини VI ст. до Н.Х.,1— на відкритті найбільш раннього культурного шару in situ. Переконливішою здається дата виникнення поселення в другій чверті VI ст. до Н.Х. Вона ґрунтується на матеріалах із святилищ Аполлона Лікаря та Ма- , тері богів на західному теменосі, в тому числі залишків вогнищ та культових майданчиків цього часу.
Відомості про Ольвію другої половини VI — початку V ст. до Н.Х. не дають підстав припускати, що формування її як міської структури . проходило відповідно до класичної літературної моделі заснування античного міста. Ця модель передбачає насамперед обгородження обра- j ної території кріпосними стінами, потім розподіл її на окремі ділянки (ойкопедони) під забудівлю житловими будинками, виділення однієї Десятої площі для культової ділянки і та ін. Ніяких ознак регулярного і розмежування території міста, яка була звичною для колонізаційної І практики, під час розкопок не виявлено.
Найдавніше поселення в Ольвії лежало у Верхньому місті. У його і| північній частині наприкінці другої чверті VI ст. до Н.Х. засновується в західний теменос, пов’язаний із культами Аполлона Лікаря та Матері » богів. Трохи пізніше — наприкінці третьої чверті VI ст. до Н.Х. — виникає центральний теменос із основним культом Аполлона Дельфінія У Нижньому місті на цей час архаїчного культурного шару раніше останньої чверті VI ст. до Н.Х. не виявлено.
РОЗДІЛ І. СІЛЬСЬКА ОКРУГА ОЛЬВІЇ
Ольвійська економіка другої половини VI — початку V ст. до Н.Х. базувалася на сільському господарстві й перебувала в стані динамічного розвитку. її поступ пов’язаний із процесом формування поліса.
Поселення тулилися переважно по обох берегах Буго-Дніпровсько- го, Бузького та Березано-Сосицького лиманів. Найдавніші з них з’явилися на узбережжі Ягорлицької затоки, на південному березі Кінбурн- ського півострова. Таким чином Ольвія була практично геометричним Центром своєї сільської округи. Нині відомо понад 100 поселень етапу архаїки, які за своїми розмірами поділяються на три типи.
Найближче до Ольвії (близько 7 км) розташовані великі поселення площею 50-70 га (Чортувате II, VII; Широка балка). Далі на північ лежали невеликі поселення — “хутори”, площа яких становила 0,2 га. Особливо багато таких хуторів відкрито між Старою Богданівною та Ольвією. Мабуть, на кожному хуторі жила одна або кілька сімей. На південь та південний захід від Ольвії були відкриті поселення середніх розмірів (2-3 га), де могло проживати 10-20 сімей. Відстань між ними становила близько 6 км, що, очевидно, забезпечувало досить великі Розміри земельних ділянок. Крім того, на узбережжі лиману існували тимчасові рибальські селища, а в степу — стоянки чабанів. Отже, практично одночасно довкола Ольвії формуються три райони сільськ округи, які відрізнялися розмірами поселень.
Уже в той ранній час є помітною спеціалізація різних територ Ниж-нього Побужжя за характером господарської діяльності. Вирі: няється дві основні зони: Очаківський степ із Березанським, Аджип льським та Волосько-Козирським районами, які спеціалізувалися ь сільському господарстві, та Кінбурнський півострів, де переважала с
Поселення усіх трьох типів не мали чіткої містобудівної структурі Кожне з них складалося з окремих володінь, які без певної системи б) ли розташовані ізольовано одне від одного. У такому володінні, котр слід розглядати як ойкос, розміщувалась одна житлова (12-15 кв. м) і три-п’ять господарських (6-9 кв.м) однокамерних напівземлянок, най частіше прямокутних у плані чи приблизно такої форми. Розмежуван ня на ойкосних ділянках не простежується. Слід підкреслити, що н цих поселеннях не виявлено жодних споруд громадського призначенні Складається враження, що поселення були забудовані лише житлово господарськими комплексами. У першій чверті V ст. до Н.Х. тут поде куди помічаємо перехід до будівництва наземних житлових будинкір Очевидно, це були одно- двокамерні будівлі без внутрішніх двооіе Серед них є винятком багатокамерна споруда на поселенні Стара Бо гданівка 2. Ця будівля початку V ст. до Н.Х. (прямокутна в плані, пло щею 720-750 кв. м) мала велике внутрішнє подвір’я і являла собою, на певно, ранній тип сільської індивідуальної садиби. У цілому ж землян кова забудова сільських поселень відрізнялася від Ольвії того ж час насамперед малою щільністю розташування будинків та браком будь яких елементів регламентації.
За приблизними підрахунками, на хорі могло мешкати від 2800 4200 до 5040-7560 чоловік.
РОЗДІЛ ІІ. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Характер будівельних та інших залишків на поселеннях, безумовно свідчать про їхню сільськогосподарську і, зокрема, землеробську орієн тацію. Тут виявлено дуже багато ям різних типів, серед яких є грушо подібні з рівним дном та кам’яними накривками, зі стінками, інколи покритими обпаленою глиною. У них зберігали зерно. Тут часто знаходили залишки зернових та інших культур.
Головними культурами були пшениця (м яка однозернянка, двозернянка), ячмінь (голозерна та плівчаста форми), просо італійське (чумі-
за) та звичайне, бобові, городина (цибуля, часник та ін.), садові куль- ; тури. Виноград у цей час, з огляду на брак залишків, не культивувався, і. хоча вже був досить відомим у метрополії.
За аналогіями можна гадати, що тут переважала перелогова систе-
■ ма рослинництва. Для посівів пшениці протягом 6-8 років використовувались цілинні ділянки, потім переходили на інше місце. Після пшениці засівали ячмінь. Цілком імовірно, що й тут мала місце широко відома в Греції дволанова система, коли залишали ділянку під пар. Землеробство було рільничим. Землю орали тричі для кращого розпушення ґрунту. Сіяли двічі: навесні та восени. Землю обробляли дерев яним, із металевими частинами кривогрядильним ралом із полозом (середземноморський плуг), який тільки розпушував ґрунт, але не перевертав його. Використовувалися також різного роду мотики. Врожай збирали залізними серпами, косами. Знахідки таких знарядь відомі на Березані, в Старій Богданівці 2, на Ягорлицькому поселенні, у Великій Чорноморці 2, Чортуватому 7, Марицинському могильнику.
Зібране зерно залишалося на поселеннях, зберігалося в ямах. Кількість таких ям перевищує кількість жител не менше як у 3-5 разів. В Ольвії було 1-3 ями поряд із житлом. Велике зерносховище (12 ям, 20 т зерна) відкрито на поселенні Широка Балка, де, крім того, була розкопана піч для просушування зерна. Ще більшу кількість ям (хоча й ие всі вони були зерновими) відкрито на поселеннях Стара Богданів- ка 2 (61 яма), Козирка 9 (200 ям).
На поселеннях також розвивалося тваринництво. Стадо складалося з великої та дрібної рогатої худоби. Дрібна переважала і в архаїчний час становила 61,6% стада. Крім того, розводили коней двох-трьох порід та свиней. Згодом склад стада трохи змінюється: на поселеннях і в Ольвії зменшується частка дрібної рогатої худоби. Можливо, це пов’язано зі збільшенням ролі рільництва. Неабияке значення в умовах Степу мало й відгінне скотарство. Одним із його центрів була Аджигольська балка, де відкрито 10 сезонних стоянок чабанів, а поселення Аджигол 1 (площею 7,5 га) служило базою для зимування худоби та переробки сировини. Продукти скотарства призначалися як для використання на самих поселеннях, так і для відправлення до Ольвії. Розвивалося й птахівництво.
На рівні власних потреб стояла реміснича діяльність — обробляння вовни, прядіння, ткацтво, обмежено — гончарство, обробляння дерева та кістки. Відомі знахідки кістяних чесал, керамічних пряслиць, пірамідальних грузил, ліпної кераміки, обробленої кістки. На деяких поселеннях знайдено ливарні форми, залишки металообробки.
Поселення входили в коло внутрішньополісної торговлі — тут знайдено дельфінчики (на ранніх поселеннях — монети-стрілки). Предме- том товарного обміну була сільськогосподарська продукція. Сільсь мешканці купували певну частину міських товарів: вино, керамічний пс суд, знаряддя праці, прикраси тощо. Однак існував і натуральний обмії
Сільська округа, розвиток якої в архаїчний час досяг свого апогеї наприкінці VI ст. до Н.Х., годувала Ольвію продуктами землеробські праці. На території самого міста значних решток сільськогосподарсь ких комплексів не виявлено: щільне розташування землянкових жите практично не залишає для них місця.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОМИСЛИ ТА РЕМЕСЛА
Важливу роль у господарстві відігравали промисли. Розміщенн Ольвії та решти поселень уздовж берегів багатих иа рибу водоймиг сприяло рибальству. Знаряддями праці тут були сітки, кам яні грузила гачки (переважно бронзові та залізні, рідше — з кістки), які часто тра пляються на розкопках. За остеологічними даними, тут водилися осет рові, коропові, соми, щуки, судаки. Промислове значення мали сом судак, осетр.
Проти рибальства мисливство було менш розвинутим. На дики: тварин припадає всього 3-4% від усіх кісткових знахідок. Слід заува жити, що відсоток цей із часом не змінюється. Полювали на зайців лис, кабанів, оленів, лосів, куланів.
Існували й інші види промислів: добування на Кінбурнському півострові та в Гілеї деревини, гематитових пісків, на узбережжях Бузькогс лиману — вапняку, глини, необхідних для будівництва, виготовленш посуду, скляної пасти для прикрас тощо. Судячи зі значно пізнішогс повідомлення Діона Хризостома, ольвіополіти, можливо, і в архаїчниі час займалися соледобуванням.
В Ольвії уже в архаїчний час розвивалися різні види ремісничої діяльності: будівництво, металургія, обробляння дерева та кості, гончарство, прядіння, ткацтво та ін.
Спершу в Ольвії, очевидно, не було значного контингенту реміс- ників-будівельників. Землянкові житла — будинки колоністів — зводилися руками самих мешканців. Для спорудження землянок не пот-
рібно було складних знарядь праці, високої кваліфікації будівельників та їх організації. Однак із початком храмового, а згодом і громадсько- ;.го будівництва виникає потреба в більш кваліфікованій робочій силі, яка володіла б основними прийомами грецької будівельної техніки — каменярством, теслярством, столярством. Зведення кам’яиих та сирце-
І |
.вих кладок стін вимагало певного рівня професійної підготовленості. У кладках використовувався місцевий камінь-вапняк, який розпилювався, обколювався, обтесувався; глина — для сирцевого будівництва; дерево — для балок, опор, дверей тощо. Проте кількість професійних будівельників протягом усього архаїчного часу була незначною, оскіль- I ки, за винятком теменосів, уся територія міста аж до кінця етапу була забудована переважно землянковими спорудами. А в тих рідкісних ви- падках, коли споруджувалися наземні будинки, зокрема в Березані, ;| конструкції кладок стін були досить примітивними.
РОЗДІЛ ІV. ВИГОТОВЛЕННЯ ТА ОБРОБЛЯННЯ МЕТАЛІВ
Важливе місце серед занять ольвіополітів посідали залізоробне та металообробне ремесла, про що свідчать численні знахідки самих виробів та залишки їх виробництва.
Для виготовлення заліза використовували болотну руду. За даними палеогеографії та палеозоології, у давнину тут були болота. Могла також завозитись гематито-магнетитова руда з району Криворіжжя та Приазов’я. Бруски такої руди знайдено на Ягорлицькому поселенні. Джерелом палива служили великі заплавні ліси на узбережжі Бузького лиману, у Гілеї в гирлі Дніпра, багатій на різноманітні породи дерев, з яких виготовляли вугілля. Залізо вироблялося сиродутним способом. Після подрібнення руда промивалась, просушувалась і засипались у горни. Отримані криці оброблялися куванням.
Номенклатура залізних виробів у VI ст. до Н.Х. була досить широкою. Це сільськогосподарські знаряддя; серпи, коси, мотики, сошники, наральники, ножі; інші знаряддя праці: ножі різних форм та типів, ковадла, обценьки, сокири, молотки, ножиці, цвяхи, болти; рибальскі гачки та інші предмети: голки, шила, проколки, кінська упряж; зброя: наконечники стріл, списів, мечів, кинджалів тощо. У невеликій кількості вироблялися залізні прикраси.
У цілому вже у VI ст. до Н.Х. майстерні Ольвії задовольняли її потреби у металевих виробах, але для зовнішньої торгівлі обсяг продукції чорної металургії був недостатнім. Адже сама Ольвія та її сільська округа в час активного розвитку економіки потребували значної кількості залізних виробів.
Важливу роль відігравало виробництво речей із кольорових металів.
Майстерні архаїчного часу — кінця VI — початку V ст. до Н.Х. — представлені мізерними залишками у вигляді ям зі скидами мідних шлаків, подів печей, фрагментами тиглів, ливарних форм тощо. Вони знайдені в північній частині Верхнього міста, оскільки зазвичай розташовувалися на території біля житлових будинків. Основним процесом виготовлення виробів із кольорового металу було лиття у формах, потім ці речі дороблялися. Одночасно практикувалося й штампування виробів у матрицях, волочіння дроту, можливо, кування і т. ін.
Знахідки форм архаїчного часу рідкісні. Вони виготовлялися з каменю: для цього використовувалися як місцеві, так і привозні мінерали. Матеріал для форм був, очевидно, цінним: іноді на одному й тому ж камені вирізувалося кілька негативів речей. Уздовж краю форми робилися літники, просвердлювалися отвори, крізь які скріплювали частини форми. У них відливали дрібні прикраси: підвіски, каблучки, браслети, пронизі, бляшки, пряслиці, стрижні, шпильки, гачки, наконечники стріл. У формах також відливалися бронзові монети того часу — дрібні дельфіни, а згодом аси — оболи. Серед предметів, які вироблялися в Ольвії архаїчного часу, були й дзеркала так званого ольвійського типу та хрестоподібні бляхи для кінської упряжі. Початок виробництва дзеркал та інших виробів у скіфському “звіриному” стилі датується кінцем VI — початком V ст..до Н.Х.
Отже, слід констатувати, що обробляння кольорових металів існувало в Ольвії вже в архаїчний час. Але спершу воно забезпечувало насамперед внутрішні потреби міста та поселень хори: це були знаряддя праці та різноманітні дрібні вироби, в тому числі грошові знаки. В кінці
VI та в першій половині V ст. до Н.Х. значна частина виробів уже призначалася для торгівлі зі Скіфією. Саме тоді могли виготовляти тут численні речі в скіфському “звіриному” стилі, який уже на той час певною мірою був сплавом античних та скіфських традицій. Тому думка, за якою ольвійська металургія начебто перебувала на значно нижчому рівні, ніж скіфська, не знаходить підтвердження.
У VI ст. до Н.Х. в Ольвії існували й інші ремесла: керамічне, ткацьке, обробляння дерева та кості й навіть виробництво скляної пасти для виготовлення прикрас. Проте слідів таких виробництв небагато. Стосовно керамічного ремесла треба зазначити, що основну масу посуду становлять імпортні вироби. На місці виготовлявся, лише простий столовий посуд: червоноглиняний, сіроглиняний та кухонний. На відміну від кераміки, значне поширення мали нрядіння та ткацтво. Знахідки пряслиць та грузил для ткацьких верстатів у житлах свідчать про його домашній характер. Звичайно, існувало також обробляння дерева: І потреби міста, яке будувалося, у дереві були, безумовно, великими. 1 Крім того, з дерева виготовлялися землеробські знаряддя: частини і плугів, лопати, мотики, предмети вжитку. Одним із джерел цієї сиро- I вини були ліси Гілеї: про вивезення звідти лісу на кораблях є згадка в ‘ графіті на стінці амфори VI ст. до Н.Х. Різні предмети вжитку та зна- ! ряддя праці виготовлялися також із кісток свійських, іноді диких тва- ] рин. Це рашпилі, знаряддя для обробляння шкіри та дерева й заглад- ; жування кераміки, голки, проколки, гребінці, стригілі, стилі, наконечники стріл, гачки, ручки ножів, накладки на різні предмети, прикраси та ін. Обробляння кістки було складною справою, але ольвіополіти во- — лоділи ним чудово. Вже у VI ст. на Ягорлицькому поселенні та, можливо, і в самій Ольвії розвивалося виробництво скляної пасти, з якої виготовляли буси, вставки до перснів та інші дрібні вироби.
РОЗДІЛ V. ТОРГІВЛЯ
Друга половина VI ст. до Н.Х. стала важливим етапом торговельно-обмінних відносин. Це пов’язується з поступовим оформленням полісної системи на новому місці як соціально-економічного цілісного . організму на землеробській основі. Рівень та роль торгівлі підтверджу- ^ ють археологічні дані, зокрема поява у Верхньому місті агори та випуск ; внутрішньополісної дрібної монети у вигляді дельфінчиків. Торгівля ве- ; лася у трьох напрямах: внутрішньому (всередині міста та в межах усієї . держави) та в двох зовнішніх (з античним світом і з навколишніми племенами).
На внутрішньому ринку обмін, натуральний чи товарний, виник одночасно із заснуванням ольвійського поселення. Початок у другій
і— 1_ і_ і |
половині VI ст. до Н.Х. власних грошових емісій у вигляді бронзових дельфінчиків різних типів (зустрічаються на розкопках як міста, так і поселень його сільської округи) свідчить про налагодження внутрішнього товарного ринку Ольвії. Поява агори дає підстави припускати значний розвиток торгівлі в цілому.
Торгівля з античними містами від самого початку велася активно, на що вказують знахідки великої кількості грецького імпорту, а також золотих монет грецького міста Кізік і монет-стрілок, які були в обігу в Північно-Західному Причорномор’ї. Регулярні рейси купців здійснювалися шляхом каботажного плавання вздовж західного та північного узбережжя Понту. До Ольвії надходили, зокрема, вино, оливкова олія, тканини, прикраси, архітектурна теракота, витвори мистецтва — велика статуарна скульптура та невеличкі теракотові статуетки. Особливо значним був імпорт керамічного посуду, в тому числі парадного — чорнолакового та чорнофігурного.
Серед контрагентів Ольвії провідну роль відігравали міста Східного Середземномор’я, зокрема острівні центри Греції, з-поміж яких найбільше значення мали Хіос (вино), Самое (олія, розписні флакони для ліків, аски); значне місце посідав імпорт витворів мистецтва: теракоти та форми для них, скульптура, (зокрема куроси), Родос (посуд та теракоти). Багато вина надходило не тільки зХіосу, а й з Лесбосу: велике сховище амфор знайдено в одному з підвалів у центральній частині міста. З східно-іонійського регіону завозили вино, розписаний смугами посуд, ювелірні вироби, твори мистецтва. Мабуть, звідти ж надходили тканини та килими, якими славилися ці регіони Греції. Певну роль відігравала і торгівля з безпосередньою метрополією Ольвії — Міле- том. Крім вина та керамічного посуду, Мілет міг постачати архітектурні деталі та скульптуру, килими, тканини, фарби (пурпур). Цікаво, що саме звідси ольвіополіти запозичили вже на ранньому етапі розвитку грошовий обіг і систему литих асів.
Велике значення мала й торгівля з центрами материкової Греції, особливо з Аттікою. Звідси до Ольвії завозили дуже багато чорнолакового та чорнофігурного посуду, твори художнього ремесла, ювелірні вироби, зброю. З Корінфу надходили вино в амфорах, товстостінна кераміка, розписний столовий посуд, теракоти.
Цікаво, що в Ольвії знайдено і деякі предмети північноафрикансь- кого походження: фаянсові, алебастрові, пастові вироби, фігурні посудини, амулети-скарабеї, підвіски, теракоти, бронзові статуетки.
Водночас слід зазначити, що торговельні стосунки Ольвії зі своїми сусідами — північнопричорноморськими античними містами — на архаїчному етапі суттєвого значення не мали.
Хоч як дивно, але залишається відкритим питання про статті ольвійського експорту до Греції. Довгий час серед науковців побутувала думка про досить широку хлібну торгівлю Ольвії з метрополією вже у VI ст. до Н.Х. Найважливішим аргументом тут служили знайдені на деяких сільських поселеннях ольвійської хори зернові ями та сушильні печі. Проте ці споруди використовувалися як місця обробляння та зберігання зерна для збуту його самій Ольвії. Таких сховищ було недостатньо, щоб забезпечити експорт зерна. Палеодемографічні та палеоботанічні дані, отримані в останні роки, свідчать про те, що ольвійсь- кий хліб у цей час не міг бути предметом широкого обміну, хоча невелика його частка у врожайніроки могла йти на експорт.
Дехто вважає, що через Березань, а пізніше й Ольвію могло вивозитися зерно від лісостепових хліборобських племен Скіфії, тобто ольвіополіти вели посередницьку торгівлю. Проте ця теза є досить вразливою з погляду, по-перше, труднощів доставления великих партій зерна на таку значну відстань. По-друге, пшениця, яку вирощували в Лісостепу, була не тих сортів, що йшли на продаж грекам, та й частка, яку вона займала серед інших злакових, зокрема проса, була незначною.
л |
/ |
|
{ |
*»/ |
і |
L |
W |
Найбільш реальними статтями ольвійського експорту до Греції могли бути худоба, шкіра, деревина, риба. Існують також гіпотези про можливість експорту з Ольвії рабів та сировини для металургії. Проте вони не мають достатнього обґрунтування. Згадка про рабів у листах Ахіллодора та Апатурія свідчить лише про їх наявність, а не про торгівлю ними. Стосовно ж можливості вивезення до Мілета сировини для металургії, то про це взагалі немає ніяких відомостей, не кажучи вже про брак поблизу Ольвії реальних джерел такої сировини.
Поступово зароджувалася торгівля з негрецьким населенням Степу та Лісостепу. На сьогодні відомі близько десятка поховань із речами грецького походження в Степу та окремі знахідки розписної кераміки, переважно останньої чверті VII ст. до Н.Х., в Лісостепу. Однак вони не дають можливості припускати наявність тісних зв’язків між греками та навколишніми племенами раніше VI ст. до Н.Х. Тим більше, іцо й самих міст тут ще не було, існувало лише невелике Березанське поселення і, можливо, поселення в Таганрозькій бухті. Жодного організованого обміну між ними не було, хіба що якісь ознайомчі, якщо не випадкові контакти.
Приблизно такою ж картина залишається і в VI ст. до Н.Х. Пам’яток першої половини цього сторіччя в Степу замало. Можна завважити лише певну зміну в характері грецького імпорту: зниження рівня художніх речей та скорочення їх кількості при одночасному збільшенні чисельності амфор та столового посуду. Це простежується, зокрема, на матеріалах, знайдених на Немирівському, Більському, Коломацькому та Пастерському городищах. Не вносять суттєвих кількісних змін степові пам’ятки і другої половини VI ст.: цим часом можна датувати лише окремі поховання, в яких знайдено поодинокі античні речі.
Трохи інша ситуація спостерігається у лісостепових районах. У другій половині VI ст. до Н.Х. тут збільшується імпорт амфор та простого посуду, а починаючи з кінця сторіччя, активно зростає рівень постачання металевих виробів.
У зв’язку з цим слід наголосити, що основну масу античної кераміки Лісостепу знайдено на правому березі Дніпра. Це, безумовно, не є випадковістю і може бути підтвердженням гіпотези К.К.Шилика про наявність у цей час суходольного торговельного шляху, який по вододілах вів від Ольвії на північ до племен, що залишили тясминську, журавсь- ку та пороську групи лісостепових пам’яток. Під час транспортування незначних партій товару такий шлях мав певні переваги проти водних магістралей, зважаючи на їх небезпечність та ускладненість.
Таким чином економічні взаємини зі скіфським світом у другій половині VI ст. до Н.Х. зводилися до відносно невеликих за обсягом торговельних контактів, насамперед посередницького характеру, які не мали вирішального значення для економіки Ольвії. Об’єктами торгівлі були переважно товари, які імпортувалися з метрополії, а на обмін ішли, ймовірно, продукти тваринництва та промислів.
Початковий архаїчний етап історії Ольвії пройшов під знаком створення необхідного для самозабезпечення “економічного ландшафту ”. Саме до цього — до можливості самостійного існування та розвитку — прагнув кожний поліс на порі становлення. Наприкінці VI ст. до Н.Х. Ольвія вже мала усе необхідне для подальшого поступу. Ольвіополіти освоїли значну сільськогосподарську територію, що дало первісну економічну базу та обумовило необхідний ступінь розвитку ремесла. Розвивались обмінні зв’язки, збільшилась кількість населення і, отже, демографічна ситуація відповідала вимогам економічного розвитку.
Таким чином в ольвійському полісі сформувалися всі необхідні умови для подальшого руху вперед.