Софійський собор — всесвітньо відома пам’ятка архітектури і монументального живопису XI ст. Заснування собору згадується в літописах як під 1017 роком, так і під 1037 роком. Будівничим Святої Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира — хрестителя Русі.
Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України — «митрополією руською». Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Святої Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод.
Фрески прикрашають усі стіни собору. Крім релігійних сюжетів, на них зображено життя княжого двору: воєнні виправи, лови, вистави скоморохів (мандрівних акторів) та ін. Оздоблюють храм і різні орнаменти, переважно
рослинного характеру. Мозаїчні композиції Софійського собору виконані зі смальти, спектр якої налічує 177 кольорових відтінків на золотистому тлі.
При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа. На честь заснування Ярославом 1037 року софійської бібліотеки перед входом до собору в 1969 році було встановлено пам’ятний знак (скульптор І. Кавалерідзе).
За свою багатовікову історію собор знав неодноразових пограбувань, пожеж, багаторічних запустінь, ремонтів і перебудов. У 1240 році, під час загарбання Києва ордами Батия, Софійський собор уцілів, однак був пограбований і спустошений.
Відродження собору пов’язане з іменами видатних діячів України, серед яких Петро Могила та Іван Мазепа. Софійський собор зберігає художній спадок кількох поколінь. Він знаходиться в центрі мальовничого монастирського ансамблю XVIII ст., зведеного в стилі українського бароко.
