Коли помер Петро І, який не залишив офіційного спадкоємця, між дворянськими угрупованнями розпочалася боротьба за владу. За 40 років першої половини 18 ст. у Росії змінилося п’ять правителів. Найближчий друг покійного царя О.Меншиков за підтримки гвардійських частин посадив на трон дружину Петра І Катерину І (1684-1727 pp., яка правила з 1725-до1727 pp.). Справжнє її ім’я
— Марта Скавронська. Вона походила з сім’ї литовського селянина, служила покоївкою у Марієнбурзі до взяття його російськими військами у ході Північної війни. Спочатку вона була коханкою Меншикова, а пізніше стала дружиною Петра І. Катерина І була нездатна до серйозної державної діяльності, і фактичним правителем Росії був Мен- шиков, який спирався на створену Верховну таємну раду, що обмежувала царську владу.
Після смерті імператриці імператором проголошено 12-річного онука Петра І Петра ІІ (1715-1730 pp., правив у 1727-1730 pp.). Меншиков сподівався одружити Петра із своєю донькою, однак Петро II засватав дочку князя Долгорукого. Меншикова заслано до Сибіру. Однак новий імператор хворів на віспу, а згодом помер незадовго до весілля.
Члени Верховної тайної ради вирішили передати корону племінниці Петра І, Анні Іванівні ( 1693-1740 pp., правила у 1730-1740 pp.). Вона підписала складені спеціально для неї «кондиції» (умови), що, по суті, перетворювали Росію на конституційну монархію. Однак після вступу на престол Анна, спираючись на гвардію, розірвала ці умови, розігнала Раду і стала правити одноосібно. Найвищі посади у державі посіли іноземці — земляки Анни, яка перед цим була герцогинею курляндською і жила у Митаві (Прибалтика). Особливе місце серед них посідав її фаворит — прибалтійський німець Е.Бірон. Десять років бездумного прав-ління, казнокрадства і жорстокості отримали назву «біронівщини».
Після смерті Анни, за її прижиттєвим наказом, імператором оголошено малолітнього сина племінниці Івана Антоновича, а регентом при ньому Бірона. Однак через три тижні дочка Петра І Єлизавета Петрівна (1709-1761 pp., правила у 1741-1761 pp.) за підтримки Преображенського гвардійського полку здійснила державний переворот, сподвижники Бірона були арештовані, а Іван Антонович відправлений до в’язниці, де був убитий уже при Катерині II.
Правління Єлизавети проходило під гаслом відновлення батьківських часів: відновлено владу Сенату, створено новий орган — «Конференцію при височайшому дворі». Хоча внутрішньополітична ситуація була стабілізована зусиллями талановитих державних діячів, таких як Шувалов, Воронцов, та імператрицю більш цікавили розваги і бали. Завдяки тому, що її фаворитом став колишній сільській хлопчина Олексій Розумовський, в Україні було відновлено гетьманство. Останнім гетьманом України став брат Олексія Кирило Розумовський. При Єлизаветі у Росії було засновано Московський університет. Після смерті Єлизавети імператором став Петро ІП (1728-1762 pp., правив у 1761-1762 pp.) — онук Петра І і
Карла XII, син дочки Петра І Анни. Після піврічного правління він був скинутий з престолу власною жінкою — німецькою принцесою Софією (Катериною II).
Семилітня війна
Коли країною правила Єлизавета Петрівна, Російська країна приймала участь в Семилітній війні з Пруссією (1756-1763). Союзницями були Франція та Австрія. Пруссія Фрідріха II прагнула розширити свою територію: у 1756 р. прусська армія розпочала наступ на Саксонію, австрійську армію швидко розбито. В 1757 р. війська російські розпочали наступ на Східну Пруссію і у серпні перемогли під містечком Гросс- Єгерсдорф. У 1758 р. російська армія оволоділа всією Пруссією, а у серпні 1758 р. російська армія, що залишилася без головнокомандуючого, програла під Цорндорфом.
Після того як на чолі росіян став талановитий полко водець П.Салтиков, було одержано перемогу біля Кунерс- дорфа (1759). 1760 р. захоплено Берлін, Фрідріх II думав уже зректися престолу, і тільки прихід до влади у Росії Петра III, для якого Фрідріх був кумиром, зупинив бойові дії. Пруссії повернено всі землі, і єдиним наслідком війни стало послаблення Пруссії.
