Існує кілька основних підходів до визначення типології держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний.
І. Формаційний підхід, розроблений К. Марксом у середині XIX ст., розглядає історію як послідовний процес зміни суспільно-економічних формацій. Кожна суспільно-економічна формація — це історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. Кожному типу суспільства властивий відповідний тип виробничих відносин (економічний базис) та специфічних політичних, правових та інших установ (надбудова).
Історичний тип держави — це сукупність загальних ознак, властивих державам, які існували на певних етапах історії людства.
Етапи історичного розвитку держави:
1. Рабовласницька держава — диктатура класу рабовласників. Раби не були суб’єктами права.
2. Феодальна держава — держава і право стали інструментом диктатури класу феодалів — власників землі.
3. Буржуазна (капіталістична) держава — виникає внаслідок буржуазних революцій, спрямованих проти феодальних відносин. Утвердження в суспільстві демократичних свобод (свобода слова, друку, зібрань).
4. Соціалістична держава — держава диктатури пролетаріату. Права декларовані. Накопичений досвід соціального захисту. 5. Сучасний тип держави (постбуржуазна держава, постсоціалістична, соціальна, соціальна демократія, держава соціальної демократії).
Економічною основою такого типу держав є приватна власність. Загальнолюдські цінності мають найвищий пріоритет. Вони забезпечують і захищають права і свободи людини. Розвинений механізм судового та позасудового захисту прав і свобод. Органи влади формуються на демократичних засадах, шляхом рівних виборів без обмежень та цензів. Кожна людина, залежно від своїх здібностей, бажань, самореалізації, праці, бере участь в управлінні державою, обираючи чи будучи обраним до органів влади, самоврядування, займаючи ті чи інші посади. Держава існує для людини, а не людина для держави.
Виділяють перехідні типи держав, що перебувають на шляху до соціальної держави. Перший — капіталістичні держави, що орієнтуються на соціальну демократію, другий — держави колишнього соціалістичного табору, в економіці яких відбувається перехід від державної (колективної) до приватної власності, у державному будівництві — від тоталітарного ладу до демократичного.
Етапи історичного розвитку права: 1. Визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних відносин правом. Держава визнавала правила поведінки, що складалися на основі багаторазового повторення, користувалася ними, захищала їх. 2. Санкціонування державою звичаїв роду, «воєнної демократії», володіння землею. 3. Утворення правових норм судовими органами. Суди приймали рішення на підставі уже розглянутих, подібних справ (прецедент). 4. Безпосереднє встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних правових актів. Нормативні акти витісняють звичаєве право. Акти мають письмову форму.
II. Цивілізаційний підхід, запропонований ученими-просвітите-лями XVIII ст. (Вольтер, К. Гельвецій, П. Гольбах). За основу класифікації держав взято поняття «цивілізація» (від лат. «civilis» — громадянський, цивільний), тобто сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства на певному етапі його історичного буття.
Розрізняють:
— первинні цивілізації — це ті, яким була притаманна командно-адміністративна система влади (Стародавні Єгипет, ГІерсія, Шумери, Вавилон, Бірма, Спарта й Афіни, Стародавній Рим).
— вторинні цивілізації — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки тобто сучасні держави, які характеризуються передусім правовою організацією влади.
III. Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Деніел Белл) ґрунтується на пріоритеті рівня розвитку технології, що визначає тип держави.
Розрізняють три рівні розвитку технології: аграрний, промисловий (індустріальний) та постіндустріальний (інформаційний).
Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпосному праві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держава. Такою, наприклад, державою був Стародавній Єгипет.
Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особистості. Йому відповідає ліберальна держава, що визнає свободу та юридичну рівність людей. До цього типу належала, наприклад, більшість держав Західної Європи у XIX — на початку XX ст.
Зараз людство переживає етап постіндустріального суспільства. Сучасним інформаційним технологіям, що втягують до виробництва та управління переважну більшість населення, відповідає демократична держава.
