У 491 року до нашої ери могутній володар Персії цар Дарій І розіслав по містах Балканської Греції своїх послів. Ім’ям «великого царя, царя царів» посли вимагали від грецьких міст держав «землі та води», визнання влади царя над вільними полісами Еллади.
Посланці Дарія майже всюди досягали своєї мети. Страх перед могутністю Перського царства, що про стяглося від Індії до Середземного моря, був великий. У пам’яті греків жила недавня жорстока розправа Дарія над грецькими містами Малої Азії, які повстали проти ненависної їм влади персів. Багато квітучих міст зазнали такого страшного спустошення, що вже ніколи потім не змогли відновити свого колишнього становища. Боротьба проти великої держави персів здавалась безнадійною справою.
Тільки в двох вільнолюбних грецьких містах перські посли дістали гідну відповідь. Спартанці на вимогу персів «землі та води» кинули їх у колодязь із словами: «Візьміть самі!». В Афінах перських послів теж повбивали.
Перські рабовласники виріши суворо покарати афінян. Цар не її забути, що Афіни і Еретрія допо гали бунтівливим містам греки надіславши 25 кораблів для (Я тримки повсталих. Коли повстіжі малоазійських грецьких міст жорстоко придушене, Дарій звся щоденно нагадувати йому під час обіду: «Царю, пам’ятай про афінян!».
Перший похід, розпочатий проти Греції, закінчився для ми невдало. Коли перський флот обхи див Афонський мис, почалася вели ка буря. Загинуло багато перськії кораблів з людьми. Уцілілі суди повернули назад.
Тоді Дарій задумав новий noxlj на Грецію. Два його полководці Датіс і Артаферн — дістали нажаі завоювати Афіни та Еретрію й п(Н вернути в рабство їх жителів. Велике сухопутне військо стало табором на узбережжі Малої Азії.
Перська держава мала величезні розміри, але не становила єдиного! цілого. Окремі області з різними на! родностями жили своїм життям, Та всі вони належали перському цареві і, коли той розпочинав війну, повинні були відправляти до нього свої озброєні загони і бойові кораблі. Власне перські воїни становили тільки ядро збройних сил перської держави.
Цього разу піддані Дарія дістали наказ доставити кораблі для перевезення військ до Греції. Коли всі приготування закінчились, Датіс і Артаферн разом з військами вирушили через Егейське море до бал канського узбережжя Греції. По дорозі вони захоплювали острови. Наприклад, вони висадились на острові
Наксосі. Жителі його встигли втекти в гори. Перси опалили місто наксос ців, а тих, хто потрапив до них у полон, обернули в рабство.
Перепливши Егейське море, Датіс і Артаферн підійшли до острова Ев беї, висадились біля Еретрії і обложили це місто. Шість днів жителі одчайдушно захищались, але в місті знайшлися зрадники і на сьомий день облоги Еретрія впала. Вдершись: до міста, перси розграбували його, спалили храми, а уцілілих жителів також обернули в рабів.
З перським військом плив Гіппій, старший син Пісістрата. У свій час афіняни скинули його тиранічну владу. Гіппій був уже дуже старий, але він сподівався відновити свою владу над Афінами з допомогою персів.
Захопивши Еретрію, перський флот переплив вузьку протоку, що відділяла острів Евбею від узбережжя Аттіки. За порадою старого Гіп пія перси висадились у Марафонській долині. У Марафонській окрузі батько Гіппія Пісістрат колись мав багато прихильників. Очевидно, Гіппій сподівався, що й зараз він, повернувшись на батьківщину, знайде серед них підтримку і, як його батько 48 років тому, швидко й переможно пройде з Марафона до Афін. Датіс і Артаферн підтримували його надії, але вони не збулися.
Ніхто з місцевих жителів не співчував персам та їх ставленику Гіп пію. Усі вони втікали від загарбників. Гіппій зрозумів, що ніяких шансів утвердитися в Афінах у нього немає. Розповідають, що коли Гіппій допомагав персам своїми порадами під час висадки на узбережжя Марафона, він дуже закашлявся. При цьому в нього випав один зуб. Марно Гіппій його розшукував у піску, і переконавшись , що його не знайти, зітхнув і сказав: «Коли мені й належить щонебудь на цій землі, то це тільки один мій зуб».
Марафонська долина була зручним місцем для перського табору. Судна витягли з води, розіпнули намети. Намет Артаферна стояв на підвищеному місці біля самого берега. Звідси він міг оглядати всю долину.
Висадившись і отаборившись, перси зразу ж почали спустошувати зайнятий ними берег. Над Аттікою й Афінами нависла смертельна небезпека. Але афіняни були сповнені рішучості із зброєю в руках захищати свою свободу і незалежність.
Ополчення афінських громадян очолювали десять стратегів, кожний з яких командував воїнами своєї філи. Крім того, був ще особливий — архонтполемарх, голос якого мав велике значення у військовій раді.
На раді афінських стратегів було вирішено звернутися по допомогу до Спарти. Туди послали афінського гінця Фідіппіда. Надзвичайно швидко (за два дні) Фідіппід дійшов до Спарти. «Афіняни хочуть щоб допомогли їм, щоб давнє еллінське місто не впало в рабство»,— сказав він спартанцям. Але ті вирішили утриматись від негайного виступу, їх область лежала далеко від того місця, де висадились перси. Майбутнє мало показати їм, чи слід вступати з персами в боротьбу, чи вести переговори. Тому, пославшись на старовинний звичай, вони обіцяли виступити на допомогу афінянам не раніше, ніж на небі засвітить повний місяць. На кращий кінець вони могли прибути до Аттіки тільки через 10 днів. Цю безрадісну звістку й приніс Фідіппід на п’ятий день до Афін. Афіняни мусили один на один зустрітися з ворогом, в якого було більше військової сили. Тепер питання стояло тільки про те, залишатися їм у місті, захищаючись за його мурами та баштами, чи вийти у відкрите поле і дати персам рішучий бій. Думки стратегів розійшлися.
Мільтіад стояв за рішучий бій. Він побоювався, що в разі облоги, особливо коли вона затягнеться, в Афінах можуть знайтися зрадники. Чимало афінських аристократів мріяло будьщо знищити державний лад, що існував в Афінах. Усім була відома політика персів у залежних від них грецьких містах — вони всюди підтримували аристократів.
В Афінах, очевидно, були ще й прихильники Пісістратидів, також готові перейти на бік ворога. , міг поручитися, що в тяжку ХВШІ позрадницькому не відчинять неї ворогом міські ворота? За тя умов краще було б вийти на ноі кий бій за мури міста. Думку Мц тіада поділяли ще чотири стратс( але п’ять інших були проти. Голо на військовій раді розділились 1 полам. Усе залежало від тої до якої думки приєднається apxoij полемарх, який головував. Цю пої ду займав Каллімах.
Перед початком голосуваііі| Мільтіад відвів Каллімаха вбік сказав йому: «Від тебе, Калліми! залежить тепер, чи бути Афінам , рабстві, чи залишатися вільними Від заснування Афіни ще не нар! жалися на таку небезпеку. Коли м не дамо бою, то я побоююсь по’ стання; афіняни його піднімуть иі, однієї думки, що ми хочемо здатно! персам. Коли ж ми дамо бій, пері ніж дехто з афінян встигне зрадити то в нас є надія його виграти. Розв’язання цього питання тепер у твоїі руках». Коли почалося голосування,’ Каллімах приєднав свій голос д| пропозиції Мільтіада. Після цього старики і погано озброєні залишилися в місті для захисту його мурій, а всіх боєздатних афінян Мільтіад повів до Марафонської долини. Усього набралося 10 тисяч важкоозброєних воїнів.
За афінєьким звичаєм, головні1 командування над ополченням громадян щодня переходило по черзі від одного стратега до іншого. Цього разу всі стратеги одностайно відмовились від свого права на користь Мільтіада. Мільтіаду було надано одноособову владу головнокомандуючого.
Через кілька годин після виходу з міста афіиське військо зупинилося на схилі гори. Звідси відкрився широкий вид на замкнуту горами напівкруглу долину, що спускалася до моря, і величезний, розташований на самому березі моря перський табір. Афінські воїни отаборилися на височині біля гаю. За їх табором було село Марафон, а попереду простягалась долина.
Перший день минув спокійно. На другий день уранці афіняни стали лавою, розраховуючи, що перси нападуть першими. Але даремно — перси не нападали. Цього дня до афінян прийшла несподівана допомога з Платеї. Жителі цього невеликого беотійського міста, що лежало поблизу кордону Аттіки, прибули на допомогу афінянам. Прибула тисяча важкоозброєних воїнів.
Отже, перед боєм сили противників, за свідченням стародавніх авторів, були такі: афінян разом з пла тейцями — 11 тисяч, персів—100 тисяч. Якщо навіть запідозрити їх у перебільшенні, то всетаки кількісна перевага перських сил над грецькими не може викликати сумніву.
У греків і персів як озброєння, так і способи ведення бою були різні. Грецькі важкоозброєні воїни носили на голові мідні шоломи, тіло їх захищали панцири і великі щити. Головною їх зброєю був довгий спис. В атаку вони йшли щільно зімкнутими рядами, глибиною 4—6 і більше рядів, намагаючись відкинути ворога і не розірвати власного фронту. Перси були сильні своїми стрільцями з луків і кіннотою, озброєною шаблями. Важких шоломів і панцирів у персів не було. Захищались вони легкими плетеними щитами.
Бій починали стрільці, які засипали противника градом стріл. Потім у вирішальну атаку йшла кіннота.
Але найбільша відмінність між персами і греками була не в озброєнні і способах ведення бою. Перські воїни дивились на своє перебування в Греції як на черговий завойовницький похід. Успіх повинен був принести їм багату воєнну здобич. А греки прибули захищати свою батьківщину, свій дім і рідних, незалежність свого міста, свою свободу. Поразка означала для них рабство. Тому вони готові були стояти проти ворога не на життя, а на смерть.
Бій відбувся 12. 09. 490 року до нової ери. Уранці Мільтіад із своїм військом зайняв звернений до персів схил гори перед гаєм. Побоюючись, щоб ворог не використав своєї кількісної переваги і не обійшов його, він розтягнув свою бойову лінію якомога ширше і по змозі зміцнив фланги. Правим флангом командував Каллімах, на лівому були платейці. На обох флангах вони вишикувались у 5—6 рядів, тоді як центр складався тільки з 2—3 рядів. Через розтягнутість бойової лінії поставити тут більше рядів Мільтіад не міг.
Бій розпочали греки. Щоб не дати перським стрільцям часу їх обстріляти, а перській кінноті атакувати, вони першими спочатку швидким кроком, а потім бігом кинулись по схилу на ворога. Для персів ця атака була несподіваною. Вони не припускали, що греки першими наважаться на такий безрозсудно сміливий напад.
Закипів жорстокий рукопашний бій. Після напруженої боротьби пер си прорвали слабкий центр афінян і почали переслідувати відступаючих. їм удалося вже захопити озброєних пращами афінських рабів, які виносили із строю поранених, але в цей час на допомогу центрові кинулись афінські й платейські воїни з флангів.
І на правому, і на лівому флангах афінянам удалося примусити своїх противників тікати. Але вони не стали переслідувати втікачів, а повернули свої зімкнені ряди проти ворога, що бився в центрі, і вдарили по ньому справа і зліва одночасно. Тепер перси опинилися відразу в оточенні з трьох боків. Незабаром вони почали безладно тікати.
Афіняни гнали ворога до моря. Вій тривав біля самих кораблів. Афіняни намагалися захопити їх і підпалити. Перси поспішно спускали кораблі на воду, швидко сідали на лих, щоб відчалити від берега.
Розповідають, що одному з афінян, братові славетного поета Есхі ла, відрубали руку, якою він схопився за перський корабель. Тоді хоробрий воїн схопився за корабель Другою рукою. Зрештою корабель був відбитий афінянами.
Перемога афінян була цілковитою. На полі бою залишилось 6400 персів. У афінян було 192 вбитих, в їх числі Каллімах, стратег та інші відомі громадян.
Торжество афінян з нагоди перемоги було безмежне. До Афін з радісною звісткою послали гінця. Вкритий кров’ю і пилом, він, задихаючись, добіг до Пнікса і, встигнувши тільки крикнути «Перемога!», упав мертвим. У нас пробіг на відстань, яку подолав гонець Мільтіада (42 198 метрів), називан марафонським.
Проте з ворогом ще не було закінчено. Відпливши від берега і пі рахувавши свої сили, Датіс і Apтферн вирішил и, що не все для и її втрачено. Вони стали на своїх к раблях обходити Аттіку, щоб іщ пасти на місто Афіни, доки афінсьГ воїни не повернулися ще з поля бон Але цей маневр Мільтіад розгадн Збагнувши замір персів, він зали шив невеликий загін для охорон воєнної здобичі, а головні сил швидко повів до міста. Коли на дру гий день ворожі кораблі підійшл до афінського берега, перси поба чили вишикуваних у бойовий порч док афінян, готових до нового.
Тому перси не наважились висадитись і повернули кораблі назад у відкрите море. Значення марафонської перемоги було дуже велике. Афіняни показали всім грецьким містам, що згуртовані ряди громадян, натхненні любов’ю до рідного міста і прагненням відстояти свою свободу і незалежність, можуть перемогти ворога, що переважає їх кількісно. Багато грецьких міст, які ще зовсім недавно погодилися стати підданими перського царя, після марафонської перемоги оголосили себе незалежними. Уся Греція тепер знову увірувала в свої сили і була впевнена в остаточній перемозі. Воїнів, які загинули в війні, поховали на полі бою. Пам’ять про них високо шанували всі греки.
