Тема 12. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці 18 — у першій половині 19 ст.

Факти:

Приєднання українських земель до складу Російської імперії. Адміністративно-територіальний поділ українських земель. Промисловий переворот та зародження ринкової економіки. Розвиток національного руху. Поширення в Україні російського та польського суспільних рухів. Повстання під проводом У. Кармалюка.

Дати: 

1798 р. — вихід друком «Енеїди» Івана Котляревського; грудень 1825 — січень 1826 pp. — повстання Чернігівського полку;

1830-1831 pp. — Польське повстання;

1846-1847 pp.-діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

Персоналії: М. Гулак, І. Котляревський, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко.

Поняття та терміни: «промисловий переворот», «нація», «національне відродження», «національна ідея», «декабристи», «масонство».

Ви повинні вміти:

® розпізнавати на картосхемі

українські губернії у складі Російської імперії;

© характеризувати політику Російської імперії щодо України, початок національного відродження, форми соціального про-, тесту українського населення, поширення на Україну російського та польського суспільних рухів, програмні за.сади та діяльність Кирило-Мефодіївсь-кого братства, економічний розвиток і соціальні відносини;

© визначати причини та пояснювати, у чому значення антикріпосницького руху в українських землях у складі Російської імперії, діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ УЛАНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. Українські землі із першій поло-:нні 19 ст. належали до складу 9 губерній Російської імперії. Полтавська та Чернігівська губернії і ід 1802 до 1835 р. становили Малоросійське генерал-губернаторство. У 1835 р. до його складу ввійшла Харківська губернія і його центр перенесено з Полтави до Харкова. Київська, Подільська, Волинська губернії від 1832 р. належали до складу Київського генерал-губернаторства. Катеринославську, Херсонську і Таврійську було об’єднано з Новоросійське генерал-губернаторство. Коли 1828 р. до Новоросійського генерал-губернаторства приєднали Бессарабську губернію, воно стало називатися Новоросійсько-Бессарабським. Губернії поділялися, здебільшого, на кільканадцять повітів. Повіти поділялися па волості, у кожній з яких налічувалося кілька десятків сіл та інших, населених пунктів. За. губернські та повітові центри найчастіше правили міста. Волосні центри призначали в містечках, а іноді — у великих селах. Губернія мала своє губернське правління.

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1806-1812 pp. На початку 19 ст. російський царат брав участь у війнах коаліцій європейських держав проти наполеонівських військ, а також воював з Іраном, Швецією, Туреччиною. У російсько-турецькій війні  1806— 1812 pp. українські землі правили за найближчий тил для російської армії. Як і в багатьох інших краях Росії, у Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській і Катеринославській губерніях було проведено мобілізацію до війська. Селяни мусили давати для армії велику кількість волів, коней, возів, фуражу, провіанту. Російські війська, якими командував М. Кутузов, здобули на Дунаї низку перемог. Унаслідок цього в 1812 р. у Бухаресті між Росією і Туреччиною будо укладено мирний договір, за яким до Росії відійшла частина Молдавії (між Дністром і Прутом) — Бессарабія. У краї поряд з територіями, населеними здебільшого молдаванами, були й землі, де переважало українське населення (Ізмаїльський, Хотинський і Акер-манський повіти). Переможне завершення війни з Туреччиною забезпечило Росії тил з півдня, вивільнило Дунайську армію й полегшило боротьбу проти Наполеона, який у цей час робив останні приготування до нападу На Росію.

УЧАСТЬ УКРАЇНЦІВ У РОСІЙСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІЙ ВІЙНІ 1812-1813 pp . У червні 1812 р. армія Наполеона перейшла тодішній російський кордон. Щоб привернути на свій бік українців, французький «імператор обіцяв відродження в Україні незалежної республіки. Щоправда, такйобіцянки не мали нічого спільного з реальними планами Наполеона. Бо насправді він мав на меті здійснити перерозподіл українських земель, щоб винагородити своїх союзників (Австрійську та Османську імперії). Тож якесь автономне’утворення під французьким протекторатом могло постати хіба що на невеликій частині Лівобережної України, та й то таке утворення передбачали поділити на три частини (провінції «наполеопгди»). Відомо й про плани Наполеона переселити частину козаків на береги Рейну, щоб створити заслін проти можливого нападу з боку Німеччини. Вищі стани українського суспільства поділилися на два табори: одні гюкладали надію на відродження незалежності України, інші зберігали лояльність до Росії. Останніх було більшість, оскільки про плани Наполеона щодо надання автономії козацькій Україні їм майже нічого не було відомо, а сприяння Франції полякам розцінювалося як загроза виникнення нової Речі Посполитої. Дворянство побоювалося- втрати своїх, станових привілеїв, зЪкрема звільнення селян, його лякала можливість якобінського терору, гонінь проти церкви. Примусові конфіскації провіанту, коней тощо не додавали симпатій наполеонівській армії. В умовах війни російський уряд оголосив про формування на Україні козацьких полків, що створювало враження відновлення козацького. устрою. Українці відгукнулися на цей заклик, і невдовзі тільки Чернігівщина й Полтавщина виставили понад 60-тисячне козацьке військо. Царський уряд нелювернув боргів українському дворянству. — понад 9 млн рублів, як; воно витратило на спорядження козацького ополчення. Сформовані в 1812 р. українські козацькі полки були реорганізовані у звичайні військові частини російської армії. Це викликало заворушення серед козаків і навіть повстання деяких з них.

АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО. У 1828 р. спалахнула нова війна між Росією та Туреччиною. Воєнні дії відбувалися на Дунаї та Кавказі. В умовах війни турецький уряд наказав козакам Задунайської Січі виступити разом з турецькими військами проти російської армії. Тоді на заклик кошового отамана Задунайської Січі Й. Гладкого частина козаків перейшли на бік російських військ. Сформоване з. них Окреме Запорозьке військо взяло активну участь у боях проти турків. Після закінчення російсько-турецької війни козакам було дозволено оселитися на північно-західному узбережжі Азовського моря між Бердянськом і Маріуполем. Так виникло Азовське козацьке військо. Для управління військом було створено Військову канцелярію на чолі з наказним стаманом, якого призначав уряд. Азовське козацьке зїйсько підлягало Сенату на чолі з імператором і Військовому міністерству. У лютому 1837 р. з’явився наказ імператора Миколи І про організацію військової служби Азовського козацького війська. -Згідно з цим наказом з азовських козаків потрібно суло сформувати П) команд для патрулювання східного узбережжя Чорного моря від контрабандних турецьких кораблів. Азовське козацьке’ військо як самостійне військове й територіальне об’єднання гстаточно перестало існувати із закриттям 27 серп-:ія 1866 р. його військової канцелярії.

ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ ТА ЗАРОДЖЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ. У першій третині 19 ст. розвиток мануфактурної промисловості досяг такого тівня, іцо підготував умови для промислового перевороту (промислової, технічної революції). Спочатку промисловий переворот виявився в харчовій промисловості. У цукровиробнидтві почали застосовувати машини для подрібнення цукрових бурятів, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку випарювання й згущення цукробурякового ::ку. Першу цукроварню, яка застосувала парову технологію виробництва цукру, було збудовано в 1843 р. промисловою фірмою «Брати Яхненки й Симиренко» в селі Ташлику на Черкащині. У 1861 р. на Україні налічувалося 229 цукрових заводів: вони тлзали понад 3 млн. пудів цукру за сезон, або близько 80% загальноросійського виробництва. Основна -лети на цукрових заводів була розташована на Правобережжі й Лівобережжі України. На першому ::сці стояла Київська губернія, яка давала 60 % цук-:у. що вироблявся в Україні. Наприкінці 30-х — на початку 40-х pp. 19 ст. в Україні геологічні експе-::щії виявили великі поклади високоякісного кам’яного вугілля в Донецькому кряжі. Згодом було глкрито поклади залізної руди в околицях міста Кривий Ріг, що разом з вугіллям Донбасу поклало початок формуванню Донецько-Криворізького промислового регіону. ‘ Промисловий переворот сприяв еко?юмічному зростанню міст. Поряд з ремеслом і мануфактурами в містах виникли підприємства фабрично-заводського типу, кількість яких швидко зростала. Окрім того, зміни в українській промисловості зумовили збільшення чисельності міського населення. Особливо швидко зростали чорноморські портові міста. Найбільше значення для морської торгівлі мало заснування у 1794 р. Одеси. У 1817 р. Одеса була оголошена відкритим, вільним портом (порто-франко). Туди’було дозволено безмитне ввезення зарубіжних товарів та їх безмитний продаж. У 1840-х pp. за кіль- . кістю жителів Одеса перевершила найбільше місто України — Київ.,Від середини 19 ст. аж до кінця існування Російської імперії за чисельністю населення Одеса поступалася лише Москві й Петербургу. Розвиток промисловості зумовив формування нових верств — підприємців-буржуазії та вільнонайманих працівників — робітників-пролетаріїв.

СОЦІАЛЬНА БОРОТЬБА. Низька рентабельність кріпосницького господарства загрожувала фінансовим крахом державі й потужними соціальними потрясіннями. Поміщики в гонитві за прибутками в нових умовах збільшували панщину й повинності. Селяни намагалися захищати свої права. Антикріпосницькі протести набирали різноманітних форм — від скарг на поміщиків і урядовців до масових утеч і великих повстань. У першій чверті століття розгорнулася тривала боротьба селян Поділля на чолі з Устимом Кармалюком. У 1830-1835 pp. селянський рух під його проводом охопив усе Поділля, райони Бессарабії та Київщини. У повстанському.русі брали участь близько 20 тис. осіб. Протягом двох десятків років боротьби повстанські загони па чолі з Кармалюком здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Кармалюка чотири рази заарештовували, засуджували до каторжних робіт і засилали до Сибіру. Але кожного разу він утікав, повертався на Поділля й знову очолював повстанців. Чи не найгострішим виявом антикріпосницької боротьби селян став рух під час Кримської війни, приводом для якого було опублікування маніфесту про створення селянського ополчення. Найбільшого розмаху рух набув на Київщині, діставши назву ^Київська козаччина». У селах поширювалися чутки, що всі, хто Запишеться до ополчення, стануть козаками. Тобто після запису в «козаки» будуть звільнені від кріпацтва, одержать землі й майно, стануть вільними хліборобами. Почавшись у лютому 1855 р. у Васильків ському повіті, в березпі-квітні цей рух охопив 9 з 12 повітів Київської губернії (понад 500 сіл). На придушення «козаччини» в Київську губернію царський уряд кинув регулярні війська. .

ПОШИРЕННЯ РОСІЙСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬНИХ РУХІВ. Особливістю суспільного руху в підросійській Україні була наявність у ньому, крім української, також російської та польської течій. Представники кожної з цих течій мали свої погляди на минуле та майбутнє України. Російські дворянські революційні організації виникли невдовзі після походу в Європу у війні проти Франції. Саме в середовищі-військових формувалися перші гуртки й товариства майбутніх декабристів. Вони прагнули поширити свій вплив і на Україну, де стояли, потужні війська і де можна було сподіватися па швидку допомогу з-за кордону. Московський «Союз благоденства» організував свою філію в Тульчині’на Поділлі. Після розпаду цього «Союзу» у 1821 р. постали Північне та Південне товариства (відповідно в Петербурзі та на-Київщині). У Звягелі (Новограді-Волинському) було створено Товариство об’єднаних слов’ян, яке ввійшло у 1825 р. до Південного товариства. Ці організації прагнули повалити самодержавство, встановити в Російській імперії республіку або конституційну монархію, послабити або ж цілком ліквідувати кріпацтво (але з збереженням поміщицького землеволодіння!), ліквідувати станові привілеї. Після придушення повстання декабристів у Петербурзі 14 грудня 1825 р. повстав Чернігівський полк в Україні. Виступ почався на. Київщині, його підтримали близько 1000 солдатів та 18 офіцерів.’ Повстання Чернігівського полку, не підтримане іншими полками й Тульчинською та Кам’янською управами Південного товариства, зазнало поразки.
У листопаді 1830 р. у Варшаві розпочалося повстання, очолюване польськими офіцерами, які ставили за мету відродження державності Польщі. Воно охопило Королівство Польське й поширилося на землі Правобережної України та Білорусі. Незабаром Варшава опинилась у руках повстанців. У січні 1831 р. було створено Національний уряд на чолі з князем А. Чарторийським. Уряд схвалив програму боротьби за відновлення Польської держави в кордонах 1772 р. У листопаді 1931 р. російські війська захопили Варшаву. Царат скасував конституцію Королівства й більшість ознак автономії польських земель.

ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. Традиційно початком українського національного відродження вважають появу 1798 р. перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського — поеми, якій судилася слава першого твору нової української, літератури, твору, що засвідчив появу сучасної української літературної мови.

Ідеями національного відродження наснажена й «Історія русів» — пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця 18 ст. З’явився цей твір в середовищі козацької старшини. Хоча авторство його точно не встановлене, більшість дослідників припускає, що створив «Історію» Григорій Полетика. Твір поширювався в списках (надрукований був лише 1846 р. О. Бодянським).

У 1818 р. вийшла перша граматика живої української мови «Граматика малороссийского наречия», підготовлена Олексієм Павловським. Це був перший короткий опис фонетичних і морфологічних особливостей української мови у порівнянні з російською. До граматики було додано невеликий словник української мови. У 1819 р. Микола Церелєв опублікував у Петербурзі фольклорну збірку Опыт собрания старинных малороссийских іесней», ідо складалася з 10 текстів. Ця праця запо-: лікувала розвиток української фольклористики. Становлення наукової фольклористики пов’язують ім’ям учепого-епциклопедиста, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. 1:н був укладачем трьох збірок народних пісень: <Малоросійські пісні» (1827 p.), «Українські народні пісні» (1834 p.), «Збірник українських пісень» (1849 p.). Першу збірку видано в Москві. У  опубліковано 127 пісень історичного, иобутово-та обрядового характеру з коментарями упоряд-:нка. Національному відродженню посприяла чотиритомна праця Дмитра Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії», ідо побачила світ 1822 р. в Москві. Вона фактично є першого масштабною уза-«лльнювальною працею з історії України від найдавніших часів до кінця 18 ст. «Історія Малої Росії» насисана па широкій джерельній базі з використанням :-j опублікованих раніше архівних матеріалів.

ХАРКІВ ЯК КОЛИСКА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. На початку 19 ст, осередком українського лщонально-культурного відродження став Харків. Тут від 1805 р. діяв університет,-заснований зусиллями Василя Каразіна й коштом місцевого дворяис-~за, купецтва та міщанства. Новий навчальний за-•ііад (єдиний на той час вищий навчальний заклад у сідросійській Україні) об’єднав навколо себе найкращі інтелектуальні сили українського громадянства, діячів української літератури, історії, етнографії. Ректором університету довгий час був відомий ::оет Петро Гулак-Артемовський. У Харкові почали виходити журнали «Украинский вестник», тощо, які вже своєю назвою . асвідчували, що присвячені вони місцевому краю та його інтересам. Літературний рух у Харкові очолив Григорій Квітка-Основ’яненко. Навколо нього гуртувалася талановита молодь, яка, заохочена своїм учителем, почала писати українською, мовою. До харківського літературного гуртка .належали також; Амвросій Метлинський, Левко Боровиковський та інші митці слова, захоплені ідеями західноєвропейського романтизму й національного українського відродження. Усі вони вважали, що, пишучи українською, рятують рідну мову від вимирання. Поетичні твори харківських’романтиків — так називався літературний гурток — сприяли стилістичному збагаченню літературної мови, розширювали сфери її використання. Харківські романтики багато попрацювали задля збереження перлин українського фольклору. Особливо відзначився в цій справі вихованець, а потім професор Харківського університету Ізмаїл Срезневський. Він підготував до друку 6 випусків фольклорних та історико-літературних збірників «Запорожская старина», що виходили друком упродовж 1833-1838 pp. у Харкові.

У Харкові розпочав свій творчий шлях Микола Костомаров — у майбутньому видатний історик України. Наукова спадщина Костомарова складається з 21 тому історичних досліджень. Славу історичної знаменитості принесли йому праці «Думки про історію Малоросії», «Слов’янська міфологія». Пізніше написав такі дослідження з української історії, як «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа».

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО. У січні 1846 р. у Києві виникла українська таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами її створення були: вчитель’з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник та вчений Пантелеймон Куліш, видатний етнограф Опаиас Маркович. У квітні 1846 р. до братства приєднався Тарас Шевченко. Програмні положення Кирйло-Мефодіїв-ського братства було викладено в «Книзі буття українського народу» («Закон Божий») і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», написаних М. Костомаровим, та в «Записці» В. Білозерського. Вони, зокрема, передбачали створення’ демократичної федерації рівноправних слов’янських республік; знищення самодержавства й скасування кріпосного права та суспільних станів; -утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; рівноправність національних мов, культур та освіти для всіх слов’янських народів. Основною метою товариство вважало досягнення державної незалежності України з демократичним ладом на зразок США А або Французької республіки. Державну незалежність країни братчики уявляли у федеративній спілці таких самих незалежних слов’янських держав, кожна з яких мала б становити штат або складалася б із кількох штатів. Київ мав стати центральним містом цієї федеративної спілки. У ньому раз на чотири роки мав збиратися найвищий спільний консультативно-регулювальний орган — собор-(або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат, окрім того, мав би і свої збройні сили. Ідею визволення слов’янських народів та їх єднання збиралися поширговати здебільшого літературно-иросвітниць-кою діяльністю. У березні 1847 р. організацію було викрито, а її членів заарештовано й вивезено до Петербурга.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. Значення Тараса Шевченка — геніального поета й визначного художника, творця української літературної мови — для розвитку українського національно-визвольного руху важко не-‘ ребільшити. Адже він був першим, хто сформулював українську національну ідею і через свої поетичні твори зробив її надбанням усього українського загалу, чим посприяв згуртуванню українців у боротьбі за національне визволення. Виняткове значення Шевченка як гіоета. Його поетична спадщина стала цілою добою-в-історії української літератури. Проте значення віршів Шевченка не тільки в їх мовній чи літературній майстерності. Адже ніколи раніше з такою силою та переконанням не лунав заклик до власного народу скинути чужоземне ярмо і здобути волю. Поезія Шевченка не обмежувалась, як у інших українських романтиків, оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття й давала бачення майбутнього: якщо Україна в минулому користувалася правами самостійної держави, то це мало служити підставою для здобуття політичної незалежності в майбутньому. Ніколи раніше українські інтелектуали не виступали так відверто проти російської колоніальної політики. Великою заслугою Шевченка було те, що його творчість сприяла згуртуванню українського народу.

загрузка...