Гра у психологічній науці розглядається з різних аспектах, що спонукає до визнання пріоритетними різних ознак цього явища.
Так, з’явилися теорії надлишку нервових сил (Г. Сенсер); інстинктивності (К. Гросс); задоволення (К. Бюлер); релігійного початку (Й. Гейзинґа); впливу на довкілля (С. Рубінштейн) тощо. Окремо виокремлюють типи ігрової культури: інтуїтивний, прогностичний, раціонально‑прагматичний, романтичний, гуманістичний, неогуманістичний, гедоністичний (Є. Репринцева).
Дослідник психології гри Д. Ельконін наголошував на емоційній наповнюваності учасників гри під час входження в життя дорослих, дієвому виокремленні громадських функцій і сенсу людської діяльності. Про виявлення і задоволення людських потреб, інтересів, формування усіх сторін психіки дитини в ігровій ситуації писав С. Рубінштейн. Першочерговими у змісті гри він називав мотиви, які «відображають більш безпосереднє відношення особи до того, що оточує…», на противагу неігровій діяльності, в якій спонукання до досягнення певної мети є опосередкованим.
Проте розробки згаданих вище психологів частіше торкалися дошкільного та молодшого шкільного віку, однозначно заявляючи про належність ігрової діяльності певній віковій категорії. Говорячи про підлітковий вік, здебільшого провідним видом діяльності визначається: інтимно‑особистісне спілкування з однолітками (Д. Ельконін, Т. Драгунова), суспільно‑корисна (просоціальна) діяльність (Д. Фельдштейн, В. Давидов), навчальна (О. Леонтьєв), соціально‑психологічне експериментування (Г. Цукерман), самовизначення (Б. Мещеряков, В. Зінченко). Але це не означає, що гра взагалі не присутня в житті підлітка. Ще Л. Виготський, полемізуючи з теорією «серйозної гри» В. Штерна у процесі становлення підлітка, заперечував спрощений «механістичний» підхід до визначення підліткового віку як середнього між дитинством і зрілістю.
За Л. Виготським, гра у підлітковому віці є самовихованням: те, що відповідає їй у підлітка, є складним і тривалим процесом перетворення потягів на людські потреби. Тому вчений виступав проти механічного перенесення гри з дитинства до підліткового віку. Це не є середнім арифметичним, а складний і реальний синтез одного та іншого, де гра є підґрунтям для розвитку підліткового інтересу, уяви та фантазії, колективної форми поведінки, самоконтролю та вольового управління своїми діями. Гра у навчанні та вихованні дітей підліткового віку має свої якісні особливості.
