У період XV—XVI ст. в українському суспільстві формуються верстви, що мають — свої привілеї, юридично закріплені права й обов’язки.
Верхівку українського суспільства становила шляхта, формування якої продовжувалося до XVI ст. Це був замкнутий привілейований стан, представлений династіями Острозьких, Вишневецьких, Збаразьких, Коредьких та ін.
У суспільстві роль шляхти визначалася наявністю великої земельної власності.
Дрібна шляхта володіла вотчинами, мала право приватної власності. Проте частина дрібних шляхтичів за право володіння землею мусили нести військову повинність.
Особливу роль у житті українського суспільства відігравало духівництво, яке не підлягало світському суду. Священиків судив Суд єпископа. Духівництво було численним і складало майже десяту частину населення. Воно поділялося на дві категорії: біле (світські священики) і чорне (ченці й черниці). Багато українців шукали розраду в церкві, що стала центром громадського життя.
У період перебування українських земель у складі Литовського князівства православна церква мала великі привілеї.
У 1458 р. у Києві була відновлена митрополія.
Однак після прийняття Люблінської (1569) і Брестської (1596) уній починаються гоніння на православ’я, посилюється наступ католицтва. Православні священики позбавляються своїх прав і привілеїв, а католицькі, навпаки, стають пануючою силою. Вони несли в українське сус-пільство європейську культуру, але й одночасно сприяли ополяченню і покатоличенню українського населення.
Третім станом українського суспільства були міщани, склад яких не був однорідним — патриціат складали багаті купці й промисловці. Середній прошарок міщан — бюргери (цехові майстри й торговці). Найчислен- нішим прошарком міщан були посполиті — ремісники, дрібні торговці.
Ремісники стали об’єднуватися в цехи — професійні організації, що мають свій статут, органи керування. На чолі цеху стояли майстри. Були організовані цехи ковалів, слюсарів, лимарів та ін.
В українських містах набуло поширення Магдебурзьке право, за яким міста звільнялися від керування й суду феодалів, отримували право на самоврядування. Таке право одержали Львів, Володимир Волинський, Київ і деякі інші міста. Магдебурзьке право сприяло розвитку ремесла й торгівлі в містах, а також розвитку самоврядування.
Нижній щабель у суспільстві займали селяни. Цей стан також не був однорідним.
Залежно від повинностей, що несли селяни на користь феодала, даний стан поділяють на три групи: 1) данники платили феодалам натуральну й грошову ренту (чинш). Вони були особисто вільні й економічно незалежні. Проте із розвитком фольваркового господарства ця група селян зникла; 2) тяглові селяни жили на землі феодала. Вони працювали на феодала (панщина) і зобов’язані були виконувати державні повинності (ремонт доріг, замків, будівництво мостів); 3) двірські селяни, що обслуговували двір феодала. Селян судив спеціальний кінний суд.
Землевласники прагнули закріпити селян на землі, заборонити переходити в інший маєток. (Литовський статут 1588 р.)
Поступово селяни втратили право самостійно виступати на суді. Шляхта стала володіти всіма землями, а селяни закріплювалися за їх маєтками.
Висновок. У XV—XVI ст. в українському суспільстві відбувається формування певних станів: шляхти, міщан, духівництва і селян. Православне духівництво, що витісняється католицьким, поступово втрачає свої позиції. Відбувається процес покріпачення селян.
Дати: XV—XVI ст., 1588 р.
Поняття, терміни, назви: шляхта, міщани, Магдебурзьке право, кріпосництво.
